Збриж: Монастир

Монастир ордену капуцинів в містечку Збриж

Фото Михайла Грейма, до 1886 року

В цій статті хотів би написати трохи про цей монастир, оскільки мені досі не зустрічалося більш-менш ґрунтовних робіт на цю тему. На жаль, мій фах не дозволяє робити глибокий аналіз наявних матеріалів, та все ж таки маю велике бажання розкласти все по полицях з цієї теми, принаймні для себе.

Почнемо з того, що спробуємо розібратися хто ж так капуцини? Це католицький чернечий орден, який був заснований декількома ченцями ордену францисканців в Італії в 1528 році. Ця група ченців прагнула більш докладніше дотримуватися статуту святого Франциска. Крім того папа Климентій VII дозволив братам вдягатись у рясу з гострокутним каптуром і носити бороду, що є символом бідності, простоти і суворості життя. Саме від гострокутного каптура ряси орден отримав назву – «Брати Менші капуцини» (італ. сapuccio - каптур). 17-18 століття були золотим віком ордену. В 1761 році налічувалося більше 34 тисячі братів [8].

В Речі Посполитій Орден з’явився за короля Яна Собеського. Спочатку ченці мешкали в палаці короля. Перший же монастир в Речі Посполитій був збудований у Варшаві, 16 липня 1683 року було закладено наріжний камінь храму.

На теренах сучасної України перший монастир Ордену капуцинів був заснований у Львові в 1709 році за сприяння княгині Єлизавети Любомирської. До кінця 18 століття на теренах сучасної України було 16 монастирів. Зокрема, на території Поділля були монастирі Ордену капуцинів у таких населених пунктах:

м.Вінниця, збудований монастир стараннями Людвика Калиновського в 1746 р.;
с.Куня (біля Вінниці), монастир збудований старанням Ярошинського в 1773 р.;
м.Дунаївці, стараннями Адама Красинського, почали будувати в 1765 р.;
Та власне м.Збриж, заснування монастиря в 1744 р. стараннями дідича містечка Адама Тарло.

В першій половині 18 століття містечко Збриж являло собою велике село з площею ринок по центру, на якому зосереджувалося нечисельне єврейське населення. В містечку було дві православні церкви та синагога, а католицького храму не було, місцеві католики були парафіянами храму в сусідньому містечку – Скалі. Адам Тарло мав свою резиденцію в Збрижі, маємо два документи, де він вказує місце написання листів саме Збриж.

Ким був граф Тарло? Народився в 1708 р. в Гоштині, Черська земля, в сім’ї Юзефа та Маріанни Тарло. Після смерті батька в 1713 успадкував його маєтки. З 1725 р. почав службу у війську, з 1726 р. служив в лановому пішому регіменті в ранзі капітана, під командуванням свого троюрідного діда, люблінського воєводи Яна Тарла. З 1728 року Ян Тарло був генеральним подільським старостою, а отже і його внук Адам також з цього часу мав стосунок до Поділля [4, №570]. Наступного 1729 року він одружується з Анною Саломією Межеєвською, донькою закрочимського каштеляна та скальського старости Валентия Казимира (пом. 1748 р.). Отже, бачимо, що саме військова служба занесла молодого Адама Тарло на Поділля, де він вирішує і залишитися. В 1730 р. він з дружиною отримує від тестя та тещі згоду на відступлення йому скальського староства, яке приносило близько 40 тисяч злотих щорічно (складалося з містечка Скали та 12 сіл). Фактично молода сім’я отримала староство десь в 1731-1733 рр. Набувши земельну власність у Подільському воєводстві він став учасником місцевого політичного життя і вже 1733 р. він став послом на сейм від Подільського воєводства. Напевно в цей час резиденцією Адама Тарло була Скала, бо містечко Збриж він отримав від тестя лише в 1739 р. В цей час в Адама та Саломії народжуються їхні діти: Казимир – 1731 р., Шимон – біля 1744 р., Бонавентура та Єва – 1736 р. Не будемо переповідати усю біографію графа Тарло, бо вона доволі обширна, зазначу лише, таке: в 1744 р., Адамові Тарло було вже 36 років, мав за плечами значний воєнний досвід, мав 5 дітей та значні маєтки, успадковані від родичів [2, с.253-256].

Які ж причини штовхали графа Адама Тарло збудувати монастир? Часто можна почути думку про те, що, мовляв, це робили польські пани, щоб таким чином покатоличити українців. Наталя Яковенко вважає, що ця теза дуже далека від істини, бо по-перше пани мали фінансовий зиск з правосланих/унійних церков, по-друге, дуже малоймовірно, щоб пани мали якусь далекосяжну мету навернути простих людей в католицизм. Але кількість монастирів на теренах України збільшувалася. Що ж було цьому причиною? Наведу цитату Наталі Яковенко повністю:

Фундуючи монастирі (…) ішлося про речі прозаїчніші: монастир ставав місцем поховання фундатора та членів його родини, постачав капеланів на потреби панського двору, забезпечував обслуговування церковних урочистостей та святкових відправ, врешті – засвідчував побожність своїх доброчинців, зміцнюючи їхній престиж в очах сусідів [12, с.476].

Що ж, треба сказати, що вік 36 років якраз саме час задуматися про своє майбутнє місце спочинку. Керуючись такими намірами Адам Тарло вирішує заснувати в своєму дідичному містечку монастир.

Крім того сусіди Адама Тарла, наприклад, Марцін Калиновський, вже на той час мав костел-усипальницю в Сидорові, Потоцькі із Смотрича мали також костел.

Отже, 13 квітня 1744 р. кам’янецький єпископ Миколай Дембовський засновує новий монастир в Збрижі. Настоятель з Маріамполя о.Станіслав Дуджік знайшов поза містом підходяще місце для монастиря та накреслив його план [6]. В цей же час була збудована тимчасова дерев’яна будівля монастиря, завдовжки 30 аршинів, а шириною – 8 аршинів. В цьому домі було 6 одиночних кімнат та одна подвійна, кожна мала осібні двері, одне вікно та комірчину [10].

Наріжний камінь майбутнього мурованого монастиря був закладений 14 червня 1749 р., а 23 квітня 1753 р. кам’янецький єпископ Миколай Дембовський освятив наріжний камінь храму. Оскільки одночасно відбувалося будівництво маєтку Адама Тарло в Збрижі та Скалі, то монастир не був закінчений до смерті фундатора в 1772 р.[6] Однією з причин затримки будівництва можливо також стала пожежа в місті 25 березня 1757 р., яка принесла збитків на 400 тисяч злотих [2, с.255].

Однак, імовірно будівля костелу вже була збудована, оскільки невістка Адама Тарло, в 1772 році дала на месу отцям капуцинам 5 злотих, а 1773 року дала до монастиря деякі речі, в тому числі ритуальний одяг та табернакулюм.

Дата смерті Адама Тарло точно не вдома, є принаймні дві дати: 4 лютого 1770 року і 9 січня 1772 року. Напевно вже до цього часу крипти для поховання і сам костел були збудовані.

Після смерті фундатора орденом опікувалися спадкоємці Адама Таро – його син Шимон та невістка Маріанна. Власне саме Маріанна і займалася веденням справ в Збрижі, збризькому ключі та королівських маєтках: селах Жабинці, Гуків, вона імовірно є засновницею села Мар’янівка. Маріанна Тарло зі свого господарства щорічно давала ченцям в монастир зерно, овочі, сир та масло великими партіями, а також довколишнім ксьондзам та монастирям, до яких належали парох в Скалі, Оринині, Мельниці, кам’янецькі домініканці, кармеліти та домініканки [1, с.196]. Окрім того вона давала до монастиря різноманітну матерію та готові вироби для потреб храму, як то: гумерали, альби, табернакулюм та інше [5].

З 1783 року костел отців капуцинів стає парафіяльним храмом, з цього року починають вестися в храмі метричні книги. На жаль, найдавніші метрики не збереглися до нашого часу. Найдавніша з них датована 1796 роком.

Що стосується монастиря, то провінціальний міністр о.Людвік Залеський виражав дуже песимістичний погляд на подальше існування цього монастиря, бо здавалося, що будівництво не буде закінчене в зв'язку з відсутністю грошей та фундатора. Лише коли містечко взяв в оренду Францішек Стшалковський, який також виклопотав у короля дозвіл на нові ярмарки, близько 1790 р. монастир був завершений. Храм під покровом Пресвятої Діви Марії освятив кам’янецький єпископ Ян Дембовський близько 1801 р.[6]

В 1796 р. діти Маріанни та Шимона Тарло – Казимир та Флоріан підтвердили монастирю фундуш. А після того як Флоріан спродав частини Збрижа кредиторам за борги, остаточно це сталося в 1812 р., не відомо хто опікувався монастирем.

Будівництвом монастиря в Збрижі та одночасно у Вінниці займався настоятель із Збрижа Костянтин Мелінський, пізніше він став настоятелем у Вінниці. З метричних книг кінця 18 – початку 19 століть нам відомі імена інших братів-капуцинів: Вінцентій, Полікарп, Цеслав, Гіацинт, Дионізій, Христофор Вощинський. Останній був також тимчасовим адміністратором Скальської парафії, помер у Збрижі 28 січня 1801 р., тут же і був похований. Після закриття монастиря в 1832 р. ченці переїхали до Вінниці. Двоє з тих, що залишалися в Збрижі, перейшли до дієцезіального духовенства, серед них Ґжеґож Возніцький – продовжував службу, його стараннями було збудовано в Збрижі новий костел [7].

Як було сказано вище, монастир знаходився поза межами тодішнього міста. Розміри території, яка належала монастирю складала близько 200*180 метрів, площею 3,6 га. Вся територія була обгороджена кам’яним муром. В північно-східній частині цієї території знаходився монастирський комплекс: костел з прибудованими келіями монастиря. До костелу з північного буку були добудоване приміщення з декількома кімнатами. Костел мав орієнтацію схід-захід, з вівтарем на схід. Про розміри костелу важко сказати, але загальні розміри комплексу були біля 82 на 50 метрів, це вказує в своєму кресленні Мефодій Зимак. Власне і приблизні обміри на картах, показують схожий результат. В літературі часто можна прочитати, що комплекс мав вигляд сокири, тобто вигляд герба Тарлів. Однак з креслень, які нам тепер доступні, не дуже воно виглядало на сокиру.

Камеральний опис міст Кам’янецького повіту (кінець 18 ст.) містить такий опис комплексу:

«Костел, де проводиться служба Божа, обштукатурений, а там де келії - ні... В монастирі є костел прекрасної іонічної архітектури, вівтарі оброблені на англійський смак з дубового дерева, покриті лаком, простої архітектури, знизу з колонами, а зверху з карнизами та архітравами без золота. Таких вівтарів по боках є шість і один головний. В середині монастиря є маленький дворик, який оточений будівлею, в якому є сад для квітів. Келій є 50, а ченців - 7. В цьому монастирі є неймовірно глибокий колодязь завглибшки в 20 сажнів, який пробитий скрізь скелю. Луна від удару чи баді йде 3 секунди. Воду набирають за допомогою колеса, на якому ходять на ланцюгах дві баді. В нижньому поверсі три підвали і під костелом один, де ховають мертвих, вони доволі великі, а оскільки вони стоять на скелі, то тут не так вогко, як в земляних, однак, доволі прохолодно.» [13, арк.62]

На території монастиря був великий сад, де росли різні плодові дерева та виноград. Також тут була мурована оранжерея, в якій росли «найніжніші плоди», як це вказує ревізор. Які саме породи плодових дерев росли – невідомо.

Після скасування монастиря в 1832 році, будівля костелу була обернена в православну церкву, а приміщення келій використовувалося як житло для священника. З 1862 року в тому ж приміщенні була церковно-парафіяльна школа. Впродовж 1880-их років костельна споруда була значно перебудована. Як видно з фотографії 1870-80 рр. дах над будівлею монастиря був значно пошкоджений. Сам монастирський комплекс був значно понищений влітку-восени 1917 року, коли по річці Збруч проходив фронт. По завершенні війни цеглу із зруйнованого монастиря мешканці використовували для відбудови власних будинків. До наших днів залишилися лише підвали монастиря.

Джерела та література:

1. Antoni J. Gospodarstwo naszych prababek // ejusdem. Opowiadania historyczne. Serya trzecia. Tom II. – Warszawa, 1882

2. Haratym A. i Sikorski A. Tarło Adam h. Topór // PSB, t.LII-2, Warszawa-Krakow, 2019, s.253-256. URL: https://zbryzh.blogspot.com/2023/01/blog-post.html

3. Sikorski A. Tarło Anrzej Florian h.Topór // PSB, t.52/2, Warszawa-Krakow, 2018, s.265-267. URL: https://zbryzh.blogspot.com/2023/01/blog-post_24.html

4. Urzędnicy odolscy XIV-XVIII wieku. Spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego. – Kórnik, 1998.

5. Zapisy domowe Marianny Tarłowej 1774-1782 // ЛННБ ім.В.Стефаника, відділ рукописів, ф.141, оп.1, спр.2447

6. Збриж // Офіційний сайт Братів Менших Капуцинів. URL: https://archive.li/PR4f (архівна копія)

7. Ізяславський І. Коли людські зусилля об’єднуються з Божою благодаттю – стаються великі речі // Парафія Пересвятої Діви Марії Ангельської. URL: http://www.vinkap.net/index.php/19-2013-02-21-10-10-34/zahalni/353-koly-liudski-zusyllia-ob-iednuiutsia-z-bozhoiu-blahodattiu-staiutsia-velyki-rechi

8. Історія Ордену Братів Менших Капуцинів // Офіційний сайт Братів Менших Капуцинів. URL: https://www.kapucyni.org.ua/24.htm

9. Капуцини в Україні // Офіційний сайт Братів Менших Капуцинів. URL: https://www.kapucyni.org.ua/252.htm

10. Матеріали до історії Збризького костелу Кам’янець-Подільської дієцезії. Виписки з різних джерел, друга половина XIX століття // ЛННБ ім.В.Стефаника. Відділ рукописів, ф.5, оп.1, спр.4031. URL: https://zbryzh.blogspot.com/2023/01/xix.html

11. Спогади Мефодія Григоровича Зимака з історії колишнього містечка Збриж. URL: https://litopys-skaly.blogspot.com/2018/04/blog-post_29.html

12. Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України. – Видання третє, Критика, Київ, 2006.

13. [Камеральний і топографічний опис містечка Збриж, до 1799 року] // ДАХмО, ф.115, оп.2, спр.3

Список речей, які Маріана Тарло дала до капуцинського монастиря 1773 року

Reiestr co dałam do koscioła novego kapucynskiego, 1773.

Humerałow lnianych – 6

Obrusow nayczenszych lnianych – 18

Obrusow troche grubszych lnianych – 18

Obrusow grubych ordynarynnych – 18

Welum, kitaykowe białe szyte robote szydelkowe

Sukna, na suknie dla S.Feliksa – Ł9,5 złł.50

Albe lniane – 1, komenek lnianych – 2